Передумови розвитку інституту екологічного страхування в Україні

   Проблеми надання різних фінансових гарантій, у тому числі страхового покриття щодо заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, особливо активно стали розвиватися на Заході з середини 50-х років минулого століття. В цей час почало інтенсивно формуватися екологічне законодавство європейських держав щодо страхування цивільно-правової відповідальності власників потенційно небезпечних об'єктів у зв'язку з необхідністю відшкодування збитків третім особам, обумовлених технологічною аварією або катастрофою.

   Екологічне страхування слід розглядати як елемент системи управління екологічною безпекою. Остання може бути змодельована як сукупність юридичних і економічних механізмів, спрямованих на зниження ймовірності виникнення аварій або техногенної катастрофи до прийнятного для суспільства рівня, а в разі виникнення такої аварії - забезпечити захист, локалізувати наслідки аварії, а також відшкодувати збитки, завдані населенню, суспільству та навколишньому середовищу.

   Оцінка передумов запровадження інституту екологічного страхування в Україні базується на наступних постулатах:

-На території України зберігається високий ризик виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

Основними причинами виникнення техногенних аварій і катастроф та посилення негативного впливу внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру в Україні є: застарілість основних фондів, зокрема природоохоронного призначення, великий обсяг транспортування, зберігання і використання небезпечних речовин, аварійний стан значної частини мереж комунального господарства, недостатня інвестиційна підтримка процесу запровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, насамперед у металургійній, хімічній, нафтохімічній галузях та енергетиці, істотні зміни стану геологічного середовища, зумовлені закриттям нерентабельних гірничих підприємств, гідрогеологічного режиму водних об’єктів, небажанням суб’єктів господарювання здійснювати заходи із запобігання аваріям та катастрофам на об’єктах підвищеної небезпеки та потенційно небезпечних об’єктах тощо. На сьогодні в Україні нараховується  14 тисяч підприємств, які належать до високого ступеня ризику.

- Існує значна шкода, яка нанесена фізичним та юридичним особам внаслідок порушення екологічного законодавства. Відповідно до публічного звіту Голови державної екологічної інспекції України, за 2020 рік Державною екологічною інспекцією розраховано 2,1 млрд.грн. збитків заподіяних довкіллю, при цьому, фактично стягнуто з порушників за 2020 рік лише 81 млн.грн. (4%), решта збитків залишилась непокритою, тобто зазначені витрати лягали на державний бюджет та платників податків Водночас про загальне погіршення стану довкілля (недостатність компенсації нанесеної для довкілля шкоди) свідчать доповіді про стан довкілля Уповноваженого з прав людини, де окремою тезою досліджується питання заподіяння збитків навколишньому природному середовищу та громадянам.

-Посилення кліматичних загроз та глобальних екологічних викликів. Ще однією з причин виникнення надзвичайних ситуацій є зміна клімату. Наслідки зміни клімату (потепління, зростання кількості та інтенсивності екстремальних погодних явищ) одночасно з високим рівнем вразливості окремих верств населення призводять до соціальних та економічних втрат сьогодні та в майбутньому. Зокрема, слід відзначити зростання загрози катастрофічних повеней у Карпатах, масштабних пожеж на торфовищах, підтоплення територій, розширення аридної зони південного регіону, підвищення частоти та тривалості посух, висихання річок та водойм Причорномор’я, Приазов’я, включно з лиманами, перетворення степів південного регіону на пустелі, затоплення прибережних територій та гостру нестачу питної води в центральних, південних і східних регіонах України.

   Упродовж останнього десятиліття кількість техногенних аварій та екологічних катастроф невпинно зростає. Потенційно небезпечні виробництва в Україні становлять велику питому вагу в структурі виробництва. Тому сьогодні актуальною проблемою є створення належних умов і прийняття відповідних законів, які б сприяли ефективному функціонуванню системи екологічного страхування.

   Сучасне законодавство у сфері екологічного страхування базується на положеннях Конституції України щодо права громадян України на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, Законах України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про страхування", «Про екологічний аудит», інших нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України з питань екологічного страхування, зокрема Порядку та правил проведення обов’язкової  цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може  призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 №1788.

   На сьогодні на практиці вже відбувається активне впровадження принципів екологічного страхування. Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, який є одним з об’єктів підвищеної небезпеки, має 4 договори обов’язкової цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру. При цьому об’єктами страхування є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з відшкодуванням ним заподіяної прямої шкоди третім особам, що не суперечить законодавству, а страхова сума охоплює страхові виплати за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю третіх осіб (50%), навколишньому середовищу(30%) та майну третіх осіб (20%).

   Висновки.

   Держава повинна створювати умови для стимулювання добровільного страхування цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок за шкоду, заподіяну державі, життю, здоров'ю та майну фізичних осіб, юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців в результаті порушення стану навколишнього природного середовища (екологічного благополуччя), а також для врегулювання на законодавчому рівні обов’язкового страхування такої відповідальності, скорочення бюджетних витрат на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій, посилення контролю за потенційно небезпечними видами діяльності та покращення екологічної безпеки шляхом надання гарантій, кредитів на пільгових умовах, обслуговування кредитів за пільговими тарифами відповідно до закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».

Врахування зарубіжного досвіду в процесі запровадження екологічного страхування в нашій державі з урахуванням особливості вітчизняної системи права та законодавства надасть змогу запровадити дієвий механізм екологічного страхування та уникнути багатьох помилок.

Афанасьєва О.О, аспірант ДЗ «Державна екологічна академія післядипломної освіти та управліния» (м.Київ)