Наближення України до Європейського Союзу вимагає дотримання відповідних екологічних вимог у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки гармонізованих до законодавства ЄС.
З огляду на це в Україні особливу актуальність набуває конституційне закріплення і регулювання екологічних правовідносин. Стаття 16 Конституції України гарантує забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської аварії - катастрофи планетарного масштабу, а стаття 50 Конституції України - декларує, що кожен громадянин України має право на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан і на відшкодування шкоди, заподіяної його здоров'ю або майну екологічним правопорушенням.
На сучасному етапі саме забезпечення національної екологічної безпеки є ключовою домінантою розвитку суспільства.
На посилення вимог та заходів національної екологічної безпеки, в тому числі щодо розвитку екологічного страхування в Україні, направлені і наступні Укази Президента України - від 14 вересня 2020 р. № 392 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року “Про Стратегію національної безпеки України” та від 23 березня 2021 р. № 111 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2021 року “Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації”.
Незважаючи на відповідні рішення, на жаль, питання екологічного страхування зовсім не представлено в нормативно-правових актах, прийнятих останнім часом.
Між тим, глобальні виклики та міжнародні ініціативи в напрямі запровадження Європейського Зеленого Курсу (далі – ЄЗК) стають дедалі активним імпульсом для орієнтації державної політики України на поступ до зеленого переходу в напрямі забезпечення її кліматичної нейтральності та досягнення спільних домовленостей щодо зеленого фінансування, відповідно до міжнародних стандартів політики декарбонізації. Це дає можливість сподіватися, що врешті-решт Україна не лише активно приєднається до реалізації ЄЗК, а й до міжнародної практики формування інституту екологічного страхування як ефективного важелю забезпечення економічного розвитку держави за зеленим сценарієм.
На сучасному етапі, відповідний інститут екологічного страхування розвивається надто повільно, що зумовлене незрілістю національних інституційних чинників, хоча ст.49 основного екологічного Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» декларативно свідчить, що в Україні «здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Порядок екологічного страхування встановлюється законодавством України».
Між тим, у світі, на рівні окремих державно-правових систем, інститут екологічного страхування вже набув певного розвитку. У цьому ракурсі це поняття найчастіше означає страхування цивільно-правової відповідальності власників потенційно небезпечних об'єктів у зв'язку з необхідністю відшкодування збитків третім особам, обумовленого технологічною аварією або катастрофою.
ВИСНОВКИ. В Україні на сьогодні посилюються загрози у сфері екологічної безпеки через значний рівень техногенного навантаження на земельні, водні, біотичні, мінерально сировинні ресурси України. В цілому це формує ризики виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження з масштабними негативними наслідками для населення і навколишнього середовища.
Тому на сьогодні нагальним є прийняття закону «Про екологічне страхування», який би передбачав організаційно-правові, економічні та соціальні засади здійснення такого страхування в нашій державі.
Страхування відповідальності юридичних осіб за забруднення навколишнього середовища повинно забезпечувати не лише механізм матеріального відшкодування завданих збитків, але й створювати умови для здійснення контролю за діяльністю на екологічно небезпечних об'єктах, інвестування у розвиток екологічно чистих і безпечних підприємств, а також відновлення довкілля до нормативного стану.
Розвиток системи екологічного законодавства в Україні має передбачати активне формування дієвого правового поля у галузі екологічного страхування у відповідності до норм міжнародного права, а також розробку організаційно-економічного сценарію його становлення з врахуванням зарубіжного досвіду та експертно-консультативної підтримки з боку профільних наукових інституцій.
Бондар О.І. д.б.н., професор, член-кореспондент УААН України,
Галушкіна Т.П ,д.е.н., професор, Заслужений економіст України
Афанасьєва О.О, аспірант ДЗ «Державна екологічна академія післядипломної освіти та управліния» (м.Київ)
Скиба Д.А., керівник програм поліпшення з екології ПРАТ «Полтавський ГЗК»