Вода – основа життя і у тому її цінність для кожної людини, кожної живої істоти та для всього, що існує на цій планеті. На жаль, питання цінностей турбує меншу частину суспільства. Століттями ми звикали до того, що вода – це постійний невичерпний ресурс для використання. Але є і інший підхід, коли вода, як і людина, природа – є цінністю, скарбом або капіталом, який треба примножувати!
День води у 2021 році піднімає питання визнання її важливості в культурі, релігії та духовному розвитку народів. Прикладів шанування та оспівування води багато в українській культурі, особливо в пісенній творчості та духовній спадщині. Але нині цінність води потребує переосмислення та визнання важливості у сучасному світі. Схоже, що саме такого усвідомлення цінності водного капіталу не вистачає в Україні для належного та мудрого управління водними ресурсами країни.
У світі вже накопичилося багато прикладів війн за воду, опустелювання та голоду через посухи, статистики щодо жертв та економічної шкоди, яку заподіяли повені та затоплення. В Україні ставлення до води залишається як до ресурсу, цінність якого не визнана та не визначена. Ми продовжуємо планувати розвиток країни без чіткого розуміння, яким водним капіталом у кількісному і якісному вимірі ми володіємо і які потреби у воді ми можемо задовільнити, не завдавши шкоди водним екосистемам, не виснажуючи або забруднюючи наявні водні ресурси. Ми продовжуємо в Україні жити ілюзією, що водних ресурсів в країні вистачить на усі наші потреби. І хоча водники давно говорять про те, що Україна недостатньо забезпечена водними ресурсами, перш за все, поверхневими, але й досі ми не маємо належної адекватної оцінки існуючої ситуації та стратегічного бачення щодо збереження та примноження водного багатства країни. Активний процес стратегічного планування на рівні держави та окремих секторів сьогодні вимагає як належного обліку наявних водних ресурсів, їх використання та втрат, так і обґрунтованих прогнозів та планів щодо потреб у воді.
Для вирішення проблем обліку та сталого розподілу наявних водних ресурсів держава має використовувати підходи та інструменти інтегрованого басейнового управління водними ресурсами задля забезпечення водної безпеки країни як на рівні окремого громадянина, так і забезпечивши розвиток природи і суспільства в цілому. Цей спектр інструментів включає плани управління річковими басейнами, плани розподілу водних ресурсів, плани забезпечення безпеки питної води та санітарії, плани водної адаптації на рівні секторів економіки та громад.
Забезпечення доступу до необхідної кількості належної якості води має бути пріоритетами політиків та виконавців на всіх рівнях влади. Держава має мати чітку картину того, скільки людей нині мають доступ до безпечної води та належних умов санітарії як на рівні домогосподарств, так і в школах, лікарнях або на робочих місцях, тому що це стосується забезпечення умов для здоров’я, гігієни, гідності та продуктивності. Проте офіційні звіти України, які стосуються води і здоров’я, Ціль Сталого Розвитку №6 тільки вказують на наявні проблеми доступу до води і санітарії в містах та сільській місцевості, на територіях, які постраждали і страждають в наслідок війни на сході країни та анексії Криму. Особливої уваги потребують вирішення питання доступу до води в дитячих навчальних закладах, в лікарнях та госпіталях України, що набуло особливої гостроти в умовах пандемії коронавірусної інфекції.
Нині все більше питань викликає думка про відновлюваність водних ресурсів і все актуальнішою стає проблема браку прісної чистої води, придатної для життя. Складно уявити, що ще 150 років тому воду можна було пити з Дніпра у Києві! А нині ми вже говоримо про абсолютно інші реалії: про забруднення наших водних джерел, про зимові посухи, про зникнення води у колодязях, про привізну воду, про українські пустелі, про маловоддя та пересихання малих річок України.
На жаль, поки що ми не вміємо цінувати те, що нам дано природою, в тому числі і воду, власне здоров'я. Людство поки навчилося все виміряти лише за допомогою економічних інструментів, визначаючи ціну окремого ресурсу. І якщо для газу, нафти та інших енегроносіїв ситуація виглядає дуже динамічною та регульованою на глобальному рівні, то спроби оцінити воду як товар поки залишаються на рівні країн і вимагають визначення вартості водних ресурсів, враховуючи його ключову роль у життєзабезпеченні як окремої людини, окремої галузі економіки держави, так і, в решті- решт, в цілому країни та природи на території країни. Загальне розуміння, що вода не має кордонів, призводить до того, що країни-сусіди, які об'єднані спільними водними басейнами, мають знаходити рішення та інструменти спільного управління та охорони транскордонних водотоків та міжнародних озер.
В умовах суспільства споживання, найбільш ефективними залишаються не моральні, а економічні цінності, тому активно обговорюються, розробляються та запроваджуються економічні механізми. В управлінні водними ресурсами серед основних економічних принципів, які впроваджують країни ЄС та світу, відомі такі: забруднювач платить за забруднення, споживач платить за спожиту воду, вода платить за воду, ціна за воду формується на основі собівартості. Які з цих принципів і які економічні інструменти працюють в Україні? Схоже, що вода в системі економічних цінностей поки не дотягує до вартості енергоносіїв, але все одно, вона більш вартісна, у порівнянні з вартістю людських ресурсів в Україні.
Територіальні та часові обмеження наявних водних ресурсів призводять у сучасному світі до відмови частини країн від вирощування або виробництва продуктів, які потребують багато водних ресурсів на користь закупівлі цих продуктів в інших країнах. Спроби правильно оцінити воду підштовхнули розробку економічних інструментів з оцінки вартості води на глобальному рівні, зокрема оцінка віртуальної води у життєвому циклі важливого продукту, товару, послуги. Використання такого інструменту має допомогти країні оцінити та обґрунтувати плани розвитку будь якої галузі, зокрема експорт-орієнтованих виробництв, враховуючи реальні потреби їх у водних ресурсах інтегруючи та збалансовуючи ці секторальні інтереси з спільними інтересами, потребами та вимогами водної безпеки країни в цілому.
Країна має визначити кількісно і якісно «водну безпеку» держави, визнавши пріоритетними потреби у воді населення та природних екосистем. До того ж, важливою складовою сталого управління водними ресурсами є ефективне водокористування в економіці та побуті. Це передбачає зниження витрат та втрат води на виробництво різних продуктів, товарів та послуг шляхом запровадження сучасних водозберігаючих технологій на всіх етапах виробництва: від водозабору до готової продукції; та просування водозбереження на рівні споживача.